Вперше презентація виставки відбулась в Zoom на платформі онлайн студії «Діє-Слово».

В заході взяли участь члени іванківської єврейської громади – вихідці із Іванкова.

Особливими гостями презентації стали Неля Григорович – замісниця голови єврейської общини, яка написала книгу по єврейській історії Іванкова та вчителька історії школи №2 міста Іванків – Галина Дубинська, яка цього року разом з учнями готувала відео  про іванківське єврейське кладовище.

Матеріал готувався для конкурсу від організації «Європейська ініціатива щодо захисту та збереження єврейських кладовищ». Галина розповіла, що планує і надалі брати участь в історичних проектах разом із учнями, тому для неї виставка була особливо цікавою.

Особливими для іванківців були історії про вихідців села Сидоровичі: Нехемію Рабіна – батька Іцхака Рабіна і Хаїма Хазаза – єврейського романіста, який написав багато книг івритом. Цікаво, що назва однієї з його книг перекладається українською як «В лісовому селищі». Письменник провів своє дитинство в лісах, поряд із своїм рідним селищем, і в цій книзі є багато описів єврейсько-українського життя своєї Батьківщини, тому ця книга цікава як і в біографічному, так і в краєзнавчому контексті.

Іще одна історія, про яку написані книги, як її називає Клавдія Колеснікова: історія «двох крил одного кохання». В Іванкові похована жінка засновника морського флоту Ізраїлю Ар‘є Баєвського – Хейга Подільська. Він – російський дворянин, вона – київська гімназистка сіоністських поглядів, зустрілись після еміграції в Ерец Ізраель, пара одружилась, і народилась дівчинка Шуламіт. Через 10 років Хельгу із дочкою було депортовано британським мандатом за політичні погляди, і з того часом вона ні вона, ні дочка Шуламіт не бачилась із Ар‘є.

Багато розповіла про свою маму та дідуся Ірина – дочка Шуламіт. Вона була присутня на зустрічі і поділилась мрією – Ірина хоче відвідати могилу дідуся на Оливковій горі, а ще попрацювати в Інституті Жаботинського, де є багато матеріалів про її дідуся  – Ар‘є Баєвського.

Глядачам відізвались історії їх земляків, і кожен з них виніс з презентації щось особисто для себе.

“Я працюю в бібліотеці, і мені цікаво все, що стосується  історії мого краю, по-друге тому, що тут йшлася розповідь про відомих людей Ізраїля вихідців з України, і саме Сидорович, оскільки моя мама теж народилась в селі Сидоровичів. Мені було дуже приємно і цікаво провести ці дві години разом з Вами. У Вас гарно вийшло, Ви молодець!».

«Я думаю, що це дуже гарний початок. Це перша  наша зустріч і я думаю, що наші зустрічі будуть продовжуватись, я дуже сподіваюсь на це, тому що це дуже важливо  і за все це Вам велика дяка, за Вашу ініціативу, за Вашу  роботу і шкода, що так мало часу – тільки дві години».

Саме такі відгуки почули організатори від учасників зустрічі.

Проєкт проводить Регіональна асоціація єврейських організацій малих міст України у співробітництві з Сіоністською федерацією України та Ваадом України у співробітництві зі Студією «Діє-Слово».

Виставка розроблена Сіоністською федерацією України у партнерстві з Інститутом юдаїки, Київ, у 2018 році до 70-річчя Держави Ізраїль.

Проєкт проводиться за підтримки Голландського гуманітарного фонду.
 

The post Виставку «Держава Ізраїль – українське коріння» презентували для Іванківської громади first appeared on .

(З книги Аліка Гомельського “Єврейсько-Українські відносини. 20 століття”)

Хотів би розглянути ще одну спробу радянських каральних органів розіграти «єврейську карту» в боротьбі з українським визвольним рухом.

Нещодавно розсекречені СБУ документи КДБ вражають. І розмахом, і винахідливістю, і глибиною підходу …

Передісторія: Ярослав Стецько, заступник голови ОУН (Б) Степана Бандери, прем’єр Української Держави, проголошеної 30 червня 1941 року, був заарештований Гестапо 4 липня 1941 року і перебував в ув’язненні до кінця 1944 року. З 1946 року, протягом 40 років, він очолював Антибільшовицький Блок Народів (АБН) і був в цей час однієї з чільних фігур Українського визвольного руху. Це природно робило його мішенню операцій радянських каральних органів.

За визнанням Б. Сташинський (вбивці Л.Ребета і С.Бандери), за розпорядженням своїх кураторів він досконально вивчив звички, розпорядок і адреси Стецько в Мюнхені, але так і не отримав схвалення КДБ на вбивство глави АБН. На відміну від Ребета і Бандери, в кінці 1950-х, Я.Стецько був найпопулярнішою політичною фігурою не лише української діаспори і національно-визвольної боротьби українського народу, а й лідером міжнародного антикомуністичного руху.

Розсекречені документи складаються з:

• доповідної записки голови КДБ України В.Федорчук на ім’я В. Щербицького датованій груднем 1973 року

• інформаційного повідомлення ЦК КПУ від жовтня 1969 року про те, що стосовно Я.Стецько була проведена пропагандистська операція

• листівок на івриті і ідиш із закликом убити Я.Стецько

• переклад тексту листівки на російську мову

Кожен з документів на мій погляд являє собою подобу радіоактивного заряду, який опромінює і єврейський і український народи своїми смертоносними променями взаємного розбрату і ненависті.

Що ж, давайте розберемо кожен з них детально. Почнемо з записки Федорчука. Цитую: «… з метою розпалювання ворожнечі між українськими націоналістами і сіоністами в США була видана брошура” Щоб ми не забули “, в якій на документальній основі викривається причетність оунівців в період 2-ї світової війни до масового знищення мирного населення в тому числі до так званим «єврейським акціях» … як “автора” і видавця брошури виступив один з керівників прогресивної української організації “Ліга Американських Українців” відвідували в останні роки Україна і мав можливість легендованого наявність у його матеріалів, використаних в брошурі … ».

Гриф “Цілком таємно” дозволяє Федорчука абсолютно відверто і цинічно окреслити:

мета – розпалювання міжнаціональної ворожнечі;

спосіб – дезінформаційна брошура;

інструмент – агент радянських спецслужб з української діаспори.

Наступна цитата: «… З метою популяризації брошури,« автор »… привернув до здійснення цього заходу в якості« співвидавця »одного з єврейських прогресивних діячів Нью-Йорка. Спільний виступ прогресивних українських та єврейських організацій в США проти оунівців, як військових злочинців дало певний політичний ефект … ».

Отже, для чекістського спецзавдання, виродок українського народу привернув подібного йому виродка народу єврейського. У зв’язку з тим, що нам відома назва пасквіля ( “Lest We Forget”), дата видання (перше – 1973 рік) і місце (США), то ми досить легко можемо його виявити. Брошура ця і зараз, в 2019 році, знаходиться в абсолютно вільному продажу на Амазон і багатьох інших книжкових онлайн ресурсах. Автор – Майкл Ганусяк уродженець Нью-Хейвен, штат Коннектикут, член Компартії США. У зв’язку з проробленим об’ємом роботи, 93-річний письменник отримав 11 жовтня 2006 року явно дуже тепле містечко в пеклі. Компанію йому там складе (або вже склав) товариш Сем Певзнер, працівник газети на ідиш “Морген Фрайхайт” пов’язаної також з Компартією США.

Читаємо документ далі: “… Єврейська” Організація по боротьбі з фашизмом, расизмом та антисемітизмом “має намір передати ФБР США список осіб викривають брошурою в геноциді, зажадавши їх розшуку та покарання …”.

Один Бог знає, що за організацію мав на увазі товариш Федорчук, але вона отримала від КДБ СРСР козирі для того, щоб розкрутити ворожнечу між євреями і українцями до неймовірних обертів …

Перейдемо тепер, власне, до справи Ярослава Стецько. Ще один цілком таємний документ КДБ України повідомляє нам, що: “… Починаючи з 1966 року КГБ України було проведено ряд заходів (прім.автора – так в оригіналі) в результаті яких ватажок ОУН Стецько був викритий перед широкими колами єврейської громадськості як один з головних винуватців участі оунівців в акціях геноциду, що проводився гітлерівцями. в розвиток цих заходів, від імені осіб єврейської національності, які проживають у ФРН і обуреними безкарністю Стецько, нами єврейською / іврит, ідиш / та англійською мови х підготовлена ​​листівка закликає помститися Стецько за тисячі невинних жертв геноциду. Зазначені листівки засилають в редакції єврейських друкованих органів в США, Англії, Франції, Ізраїлю та ФРН … “.

Чи не зважившись в 1950-х роках знищити Я.Стецько своїми силами, комуністи вирішили оббрехавши главу ОУН, нацькувати на нього єврейство.

Тепер деталі: листівку англійською без проблем могли прочитати в будь-який з перерахованих країн. На ідиш в кінці 1960-х теж виходило чимало періодичної преси в Європі і Америці. Але ключовим тут, я вважаю текст на івриті і ось чому. Операціями з фізичної ліквідації тих, хто представляв загрозу єврейського населення планети здійснювала лише одна організація в світі: ізраїльський Мосад.К 1970 році в активі “ХаМосад ле Модіін у ле Тафкідім Меюхадім”, тобто “Інституту Розвідки і спецоперацій” (коротко “Інституту” ) були наступні гучні операції:

– викрадення і вивезення з Аргентини до Ізраїлю нацистського злочинця Адольфа Ейхмана

– ліквідація ряду німецьких фахівців працювали на єгипетську ракетну програму

– викрадення з французького порту Шербурн 5 ракетних катерів зроблених для Ізраїлю, але потрапили під ембарго.

Вбивство або викрадення відкрито жив у Мюнхені і багато їздить по світу глави АБН Ярослава Стецька було справою досить простим, але ізраїльтяни, вивчивши питання, таку “підставу” проігнорували. Український лідер, який просидів 3 роки в польській тюрмі і 3.5 року в нацистських в’язницях і концтаборі був небезпечним для СРСР, але не для євреїв і Ізраїлю!

Ну і останній документ – текст самої листівки. Наведу кілька цитат:

1) “… Ярослава Стецько відповідального за дії української поліції і банд, т.зв. УПА …”

Це наклеп. Українська поліція набиралася нацистами, а не ОУН (Б). УПА була по суті створена лише в 1942-1943 роках, коли Я.Стецько знаходився в ув’язненні у нацистів вже 1.5 року.

2) “… Ми абсолютно не помічаємо як гітлерівець Оберлендер і Стецько утворили разом із собі подібними” Європейська Рада Свободи “…”.

Мається на увазі Світова Антикомуністична Ліга.

3) “… Світова громадськість обурюючись підвищенням телефонних тарифів спокійно дивиться на те, як англійська прем’єр-міністр Вільсон приймає в своїй резиденції банду Стецько, Оберлендера і їх приятелів …”.

Тут вже прокол, якщо глава Лейбористської партії Великобританії вважає прийнятним офіційно спілкуватися із Стецько, не рахуючи його військовим злочинцем, то …

4) “… Доки ми будемо покірливо терпіти цього виродка. Невже в середовищі єврейського народу, з таким блиском захищає свою Батьківщину не знайдеться людини здатного … всадити кулі в цю самовдоволену пику? …”.

А це вже явний перегин, який видає з потрохами підбурювачів з КДБ, які закликають до політичного вбивства глави АБН руками ізраїльських спецслужб.

Кілька слів по-поводу сумно відомого “Життеписа Ярослава Стецька”. Він згаданий комуністами США Ганусяк і Певзнером, підхоплений і оголошений автентичним документом істориками Д-П.Хімкой, М.Царінніком і К.Бергкофом (Царинник і Бергкофа мені вже доводилося спростовувати в справі “стенограми конференції ОУН (Б)” опинилася агітпропівський фальшивкою).

Навіть не згадуючи, що “життєпис” не витримує критики по стилістиці, правок, мов і папері, можу вказати кілька визначальних моментів:

– жодна розсудлива людина не буде писати свою біографію на мові своїх тюремників

– син християнського священика з дуже великою часткою ймовірності не зможе підтримати знищення невинних дітей, жінок і людей похилого віку

– використання “життєпису” комуністами як доказ злочинності їх політичного противника (на тлі відвертої брехні та інсинуацій) наштовхує на дуже серйозні сумніви в автентичності цих “мемуарів”

– розкрутка кампанії по шельмування Я.Стецько виключно лівими і комуністичними колами, діючими і фінансуються СРСР є непрямим доказом фальшивість “життєпису” …

Вищенаведені документи КДБ датовані і охоплюють період між жовтнем 1969 і груднем 1973 але це ще далеко не все. Нещодавно розсекречені архіви ЦРУ проливають додаткове світло на ступінь розмаху операції КДБ проти Ярослава Стецько та українських іммігрантів в США.

Отже, напередодні візиту Л.Брежнєва в США (18 червня 1973 року) представник посольства СРСР у Вашингтоні звернувся до американських спецслужб із заявою про те, що українські націоналісти на чолі із Стецько планують вбивство Брежнєва під час цього візиту. Здійснення вбивства покладено “на молодих українців брали участь в бойових операціях армії США у В’єтнамі і відомих своїм фанатизмом … Найактивнішу участь в цих планах і власне приготування до теракту приймає майор армії США Кравців, син українського націоналіста Богдана Кравціва”.

Як видно зі списку адресатів, тодішній держсекретар США Г. Кіссінджер був повністю присвячений в те, що відбувається розслідування. З цього випливає, що полювання і провокації проти Я.Стецько з боку КДБ не тільки не припинялися в період 1969-1973 але були розширені настільки, що мали побічну мету в особі однієї з ключових фігур армії США.

Так, так, що воював у В’єтнамі Ніколас (Микола) Кравців був одним з розробників тактики армії США у Так, так, що воював у В’єтнамі Ніколас (Микола) Кравців був одним з розробників тактики армії США у В’єтнамі, а також операцій в Панамі (1989-1990) і Іраку (включаючи “Бурю в пустелі” 1991 і звільнення Іраку в 2003-му) . Що вийшов у відставку в званні генерал-майора армії США, Н.Кравців протягом декількох років надавав допомогу в створенні армії незалежної України.

Підведу підсумок: хоча спецоперація КДБ не привела до очікуваного СРСР результату – фізичного усунення Ярослава Стецько, але пропагандистський ефект від неї виявився неймовірно сильним і довгостроковим. На основі численних дискусій і суперечок зі своїми опонентами, я можу констатувати, що і через 50 років після цієї операції Я.Стецько вважають патологічним антисемітом і катом єврейського народу. Замислимося, читач! По суті єдиним доказом “антисемітизму” Я.Стецько є фраза (нехай навіть фрази!) З його “мемуарів”, які насправді виявляються сфабрикованої КДБ СРСР фальшивкою. Таким чином, один з основних лідерів Українського національно-визвольного руху Я. Стецько, також як і глава УНР Симон Петлюра, виявляються обмовити радянською пропагандою, з метою розпалювання міжнаціональної ворожнечі між двома близькими мені народами: єврейським і українським.

джерело

The post Ярослав Cтецько і спецоперація КДБ: «вбити антисеміта» first appeared on .

Буремний 2019-й виборчий рік та події прийдешньої неділі змусили мене написати про політику, але в іншому ключі. Навчаючись на Міждисциплінарній сертифікатній програмі з юдаїки в Києво-Могилянській академії, я відвідувала курс ​«Історія сіонізму та Держави Ізраїль». Розділ про єврейські політичні рухи і партії у діаспорі та Ізраїлі, та їхню боротьбу я сприймала як нову, захоплюючу та чудово структуровану інформацію, аж допоки її зміст не торкнувся мене на особистому рівні. Справа в тому, що я дізналася, що мій прапрадід Пейсах Каплан (1872-1943), як і більшість просвітників його часу, брав активну участь у суспільно-політичному житті міста та держави. Більш того, він був співзасновником та головою відділення «Фолкспартей» (פֿאָלקספּאַרטײ) — «Єврейської народної партії» — у Білостоці.

У цій статті я розповім про ідеали, цілі та прагнення партії, яку сто років тому підтримали найкращі представники просвітництва та інтелігенції Східної Європи.

«Єврейську народну партію» створило у 1906 році (після масових погромів 1905-го) в Санкт-Петербурзі невелике коло громадських інтелектуалів під керівництвом її ідеолога — історика Шимона Дубнова. Між іншим, до складу її керівництва входив і відомий єврейський етнограф і письменник Семен Ан-ський. У Польщі партія була організована під час Першої світової війни. Це була ліберальна етнонаціональна партія, яка пов’язувала вирішення єврейського питання з отриманням євреями національно-культурної автономії у складі Польщі. До речі, згідно з переписом 1921 року, євреї становили 51,6% всього населення Білостока, який був одним з головних «єврейських» центрів Польщі.

Хоча партії не вистачало коштів для набору прихильників, вона мала ідеологічне значення. Маючи демократично-радикальну орієнтацію, вона протистояла класовій боротьбі, вимагала демократизації політичного порядку, суворого парламентаризму, дотримання прав національних меншин і створення їх зборів, а також автономії на території держави та права користуватися ідишем у суспільному житті.

Автономізм, сповідуваний «Єврейською народною партією», протягом багатовікового перебування у діаспорі єврейського народу, позбавленого національної домівки, був реакцією на це і одним з найважливіших факторів самозбереження та національного життя. Як політичний рух і ідеологія, він виник на зламі ХІХ та ХХ століття. До 1905-1906 рр. доктрина автономізму була прийнята як частина платформ для більшості єврейських політичних партій, включаючи «Бунд» і, хоча і без формального визнання, сіоністів. Автономісти вважали, що майбутнє виживання євреїв як нації залежить від їхньої духовної і культурної сили, від розвитку «духовної нації» і життєздатності єврейської діаспори.

Шимон Дубнов був занурений в історіографічне вивчення російського єврейства, його інститутів і духовних рухів. Це дослідження призвело до того, що він поставив під сумнів легітимність монополії росіян на політичну владу, а також підживило його власні вимоги до єврейського політичного представництва. У той час як сіоністи виступали за створення цілком окремої єврейської держави, автономісти виступали за суверенітет євреїв у правлячій державі. Це дозволяло євреям одночасно ототожнюватися з єврейським націоналізмом і лояльністю до держави. Для Дубнова євреї перетворилися з нації, пов’язаної територією, на нацією, пов’язаною духовністю і спадщиною.

До основи програми «Єврейської народної партії» були покладені ліберальна ідеологія та ідея єдності єврейської нації. Так, євреї, розпорошені по багатьом країнам, повинні були мати всі громадянські, політичні та національні права, як і інші громадяни. Форми внутрішньої, громадської та національно-культурної автономії євреїв мали розроблятися Єврейським установчим зібранням.

Партія вважала за необхідне впорядкувати міграційні рухи євреїв з двома основними полюсами тяжіння — Америка та Палестина. Фолкісти розходилися з сіоністами (до яких спочатку належав і Пейсах Каплан) в оцінці єврейської культурної роботи в діаспорі, тому що сіоністи розглядали її в якості підготовчого етапу до виходу в майбутню єврейську державу, а фолкісти — в якості основного етапу, тому що вважали, що більшість євреїв залишиться в діаспорі і буде вести повноправне громадянське та національне життя. Варто відзначити, що від самого початку своєї діяльності партія підтримала відновлення польської державності.

Тезою партії було те, що євреї в Польщі — це корінне населення, а не чужий чи тимчасовий елемент. Шимон Дубнов писав: «Як же повинна утверджуватися єврейська автономія? Вона, звичайно, повинна повністю узгоджуватися з характером єврейської національної ідеї. Єврейство, як духовна чи культурна нація, не може в діаспорі шукати територіального або політичного сепаратизму, але лише соціальну або національно-культурну автономію». За словами Дубнова, єврейська політична боротьба повинна зосереджуватися на єврейській автономії, заснованій на громаді, мові та освіті, а не на класовій боротьбі.

Головною тезою політичної програми фолкістів була вимога національно-персональної автономії євреїв у Польщі під керівництвом Народної ради, яка мала вибиратися єврейським населенням без врахування статі. Органом локального єврейського самокерування мала бути єврейська ѓміна (громада) — кагал. Місцеві громади кожної держави, за задумом партії, мали об’єднуватися в раду за зразком Вааду. Програма партії передбачала створення всесвітнього єврейського конгресу, який повинен був опікуватися проблемами світового єврейства.

У програмі партії передбачалося надання єврейській школі та культурі світського характеру. Хоча фолкісти виступали проти клерикалізму, вони не були проти релігії взагалі і віддавали належне впливу юдаїзму на формування єврейського народу. «Фолкспартей» вимагала визнання їдишу офіційною мовою єврейського народу, національною мовою євреїв (євреї мали отримати право користуватися ним у державних установах і в народних школах). Фолкісти вважали їдиш, іврит та інші цінності національної єврейської культури потужними факторами самозбереження народу. До речі, завдяки фолкістам ідиш протягом двадцятирічного періоду став літературною мовою.

Єврейська народна партія була менш впливовою у політичному житті, ніж «Бунд», «Поалей Ціон», «Агудат Ісраель» та комуністичний рух. Партія мала вплив серед дрібної буржуазії, ремісників (до речі, у Білостоці євреї складали 80% від усіх ремісників), торгівців, меншою мірою — серед інтелігенції. Найбільшою підтримкою користувалася у східних воєводствах Польщі, до орбіти її впливу входили частина єврейських профспілок, молодіжних об’єднань, шкільних та просвітницьких організацій. «Фолкспартей» у Польщі видавала власну пресу.

На початку свого існування «Фолкспартей» прагнула підтримувати добрі відносини з усіма єврейськими партіями, але її програма фактично стала ворожою як до соціалізму, так і до сіонізму. Також фолкісти критикували ці рухи за надання неадекватних і хибних рішень стосовно життя євреїв у діаспорі. Їх упертий курс на незалежні політичні дії, спрямовані на збереження своєї чіткої ідентичності, та майже ексклюзивний захист їдишу, ускладнював і часом унеможливлював співпрацю з сіоністами, які були головними конкурентами фолкістів за голоси середнього класу і найбільше єврейське представництво в Сеймі. Крім того, іноді антагоністичні відносини партії з івритом і масовим єврейським поселенням в Палестині коштували їй симпатії більшості традиційно схильних єврейських виборців. Тому не дивно, що світська націоналістична позиція фолкістів викликала протидію і з боку «Агудат Ісраель» та її великого ортодоксального електорату.

Для економічних питань «Фолкспартей» намагалася підтримати кооперативний рух, зміцнити єврейську дрібну торгівлю та ручну промисловість шляхом створення шкіл, кооперативів та кредитних закладів. Соціальні вимоги партії носили радикально-демократичний характер. Її депутати також часто вступали у боротьбу з юридичною дискримінацією, спрямованою проти євреїв. Тим не менш, фолкісти мали лише незначний успіх у здобутті контролю над ремісничими та купецькими об’єднаннями та мінімальне представництво у Сеймі.

На чолі «Фолкспартей» в Польщі стояли представники інтелігенції та громадські лідери, які залишили ряди сіоністських і робочих партій. Культура і освіта, згідно з програмою партії, повинні були носити світський характер. Члени партії, серед яких були відомі історики, літератори, музиканти, відіграли значну роль у розвитку єврейської культури і науки. Головними осередками руху були Варшава, Лодзь і Вільно, які стали осередками єврейського культурно-національного ренесансу.

Після революції в Росії в лютому 1917 партія розширила свій вплив, але не витримала змагання з «Бундом», сіоністами і релігійними ортодоксами. Деякого успіху «Фолкспартей» досягла лише в Україні, де Я. Лацко-Бертольді протягом недовгого часу в 1918 очолював Міністерство єврейських справ УНР. Коли радянська влада закріпилася в Україні і в Білорусії, діяльність «Фолкспартей» в них припинилася. У прибалтійських країнах партія продовжувала існувати до встановлення там диктаторських режимів і скасування єврейської автономії.

Станом на 1926 р. «Єврейська народна партія» занепала через розколи в її рядах, а з ростом антисемітизму та націоналізму в кінці 1930-х рр. осередки «Фолкспартей» поступово розпадалися. Усі зусилля партії не змогли конкурувати зі зростаючими сіоністськими і радикальними рухами, особливо з «Бундом», з яким вона співпрацювала в галузі культури та їдишської освіти. Багато з її членів і лідерів залишили політичну діяльність, деякі приєдналися до сіоністів, інші — до територіалістів.

У Польщі партія припинила своє існування у 1939. З початком Голокосту і вбивством Шимона Дубнова в 1941 р. у масовій страті у Румбулі  єврейський автономізм дійшов свого кінця і не мав практичного впливу на політику.

Чи могли би керівники, члени та прихильники «Фолкспартей» змінити свою позицію автономізму, знаючи, що за кілька десятиліть та навіть років постане незалежний Ізраїль? На своєму рівні вони зіграли важливу роль, як і Пейсах Каплан у Білостоцькому гетто на посаді керівника відділу культури і освіти. Він створював там єврейські школи та всіляко залучав дітей до освітнього процесу, аби хоч якось їх відволікти від страхіть гетто та розрадити. Єврейський народ у Східній Європі, підпертий межею осілості, перебував наче у величезному багатовіковому гетто, у якому автономісти намагалися пробудити та підтримати дух дітей Ізраїлю на шляху до здійснення їхньої мрії. Сіоністи, що виявилися більш рішучими, цю мрію здійснили.

Україна, довгі віки позбавлена державності, як і Ізраїль, тяжко виборювала свою незалежність. Дуже схожі у своєму шляху українські та єврейські патріоти, яких імперська влада презирливо клеймила словом «націоналісти», досягли своєї мети та занадто дорогою ціною Голодоморів і Голокосту здобули власні держави. Аби ж то нам не схибити і не анулювати їх прагнення та досягнення і, маючи перед собою приклад з історії сторічної давнини (чого були позбавлені наші прапрадіди), робити такий вибір, що приведе до утвердження та розквіту Української держави.

Джерела

Є. С. Горб. Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918-1926 рр. «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 №2 (Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/86902/02-Gorb.pdf?sequence=1)

Ірина Погребинська. Автономізм та його вплив на формування єврейської національної ідентичності в Україні: історіографічний аспект. Наукові записки. Випуск 39. (Режим доступу: http://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/pogrebynska_avtonomism.pdf).

Деятельность еврейских политических партий и организаций на территории Западной Беларуси (1918-1926 гг.) : монография. П. Т. Стецкевич (Режим доступу: https://catalog.ggau.by/downloads/Steckevich%207.pdf).

Феликс Кандель. Очерки времен и событий. Из истории российских евреев (Часть третья: 1882–1920 годы). (Режим доступу: http://rozamira.nl/lib/istorija/kandel/kandel3.htm).

Фолкспартей. Электронная еврейская энциклопедия (Режим доступу: https://eleven.co.il/jews-of-russia/movements-parties/14314/).

Edward Kopówka, The Jews in Siedlce 1850–1945. Siedlce 2009, P. 364 (Режим доступу: https://www.jewishgen.org/yizkor/Siedlce3/Siedlce3.html#TOC).

Encyclopedia Judaica. Second Edition, vol. 7. Fred Skolnik, Editor in Chief, Michael Berenbaum, Executive Editor. 2007 Keter Publishing House Ltd (Режим доступу: http://www.jevzajcg.me/enciklopedia/Encyclopaedia%20Judaica,%20v.%2007%20(Fey-Gor).pdf)

Folkspartei, Wikipedia (Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Folkspartei).

Jewish Autonomism. WikiVisually (Режим доступу: https://wikivividly.com/wiki/Jewish_Autonomism).

Jewish Political Parties and their Influence on the Jewish Community in Białystok. POLIN Museum of the History of Polish Jews (Режим доступу: https://sztetl.org.pl/en/towns/b/397-bialystok/101-organizations-and-associations/79184-jewish-political-parties-and-their-influence-jewish-community-bialystok)

Kalman Weiser, Folkists (Режим доступу: http://www.yivoencyclopedia.org/article.aspx/Folkists).

Олександра Обревко

Ілюстрація: Соломон Юдовін, плакат «Голосуйте за єврейську народну партію», 1918 р. Джерело: palestineposterproject.org

The post «Єврейська народна партія» та політичні процеси сторічної давнини first appeared on .